Читателей на странице:
Покрились дерева вуаллю,
легенький іній притрусив.
Синіє обрій ген чимдалі,
де розчинивсь з блакиттю сніг.
Прийдуть не за горами заметілі.
Зимову казку розповіж.
Сніжинки тануть карамеллю білі
розтануть на обличчі більш.
Аби лишень не було болю,
холодний вітер щік не сік.
Затихли заклики до бою,
а пантрувати кожен зміг.
Попід ногами зарипіло,
на ковзанці зібралась дітвора.
Зима взялася за чепіги,
валами зпушена земля.
Літають чорні круки в небі,
на верховіття погляда.
Погрітися у лісі ще би,
задзеґоніла тінь бліда.
На видноколі вийде сонце,
з-за хмар покажеться в обід.
Ледь притьмом зазирне щось скоса,
образливо стає й тобі.
Либонь щипа в зимову пору,
але не злися звідтіля.
Дрібочуть нишком миші в нори,
у нічку зоряну не сплять.
Зима все ж полюбляє спокій,
коли довкіл безмов’я, тиша, сон.
Затишно в задумах глибоких
свою би мрію всяк знайшов.