Читателей на странице:
У повітрі мряка, сирість і печаль,
Дивляться так сумно всі дерева вдаль.
Кліпають очицями верба і тополя –
Соромно їм наче, бо стоять, мов голі.
Безсоромник-вітер сукні позривав –
Він обох безбожник уночі кохав.
Думала тополя, що вона єдина –
Віддала всю цноту. В чім її провина?
Плакала верба – гіркі сльози лила:
– Я ж його кохала, я ж його любила!
Усміхались тільки сосна і ялина.
Вітер грався й з ними, та не підпустили
До свого серденька зрадника-гульвісу.
Геть його прогнали восени із лісу –
І стоять у сукнях, і стоять цнотливі
Подруги-красуні, обачні і щасливі.