Читателей на странице:
Оповили смутком сиві хмари,
Затулили сонце від очей.
Радість недосвідчену сховали,
Погляд серця тільки відрече.
Туга відриває від кохання,
Розділяє нас розлука вже.
Серце на друзки мов розбиває,
Чепуляє проміж як ножем.
Поцілунок іудиної зради,
Наодинці знов на самоті.
Прагнення запевненням кохати,
Смертю за невдячність заплатив.
Материнська лиш любов зігріє,
Сльози закривавлені течуть.
Син страждає за людей, Маріє,
Твої очі мокрі від плачу.
Милий світ зазеленів весною,
Тільки жити і радіти дню.
Млієш скрушно, та Господь з Тобою.
Я пошану і поклін даю.
Видав Бог на смерть ось Свого Сина,
Полюбив тебе й мене тому.
Хоче, щоб зумів перепросити,
Ти подякуй за любов Йому.
Як похмурі хмари ті розжене
Вітер на світанку, тоді знов
Сонце гляне радісно рожеве,
Щоб любов і мир ти віднайшов.
Розбуди в собі те щирим жалем,
Покохай з весняної пори.
На хресті Ісус умів прощати,
Приклад для пробачення бери.
Дуже сильно, поетично і філософські. Мені сподобилося.
Дякую.
Ми всі маємо прощати й вибачати, так, як прощав Ісус — і в цьому буде наша сила, а не слабкість. Ваші поетичні рядки заставляють замислитися і зробити відповідні висновки! Дякую Вам, Леоне!
Дякувати Богові, старатися прощати для взаємного примирення, але часто дуже важко зробити той перший крок.