Читателей на странице:
Плекались мрії колискові,
Життя тримало чіткий сенс,
Захоплювавсь її красою,
Коли лестивою зовесь.
І молитви вплітались з квітів,
Надія святоблива йшла,
Своїх гріхів чомсь не замітив,
Не розрізнив добра від зла.
Свої незрячі очі кидав,
Спокусу лячно заковтав,
А пожадливість та несита
Ділила розум — ми в квитах.
Жада нутро палила воском,
А холод моторошно бгав,
Надума вирячилась просто
Від розкуйовджених забав.
Радів у кожну мить ласкаву,
Чимдалі відтягнуть старавсь,
І маєш рацію — проґавив,
Була нагода хоч сто раз:
Біля фонтану на газеті
Сидів зажурений колись,
А ти проходила в береті,
Просила, хоч би посміхнись.
Тебе вітала просто неба,
А ти ніяковіло ник,
І бігав шпаристо — а ще би! —
Побачити її той лик.
У слід викоцували ноги
Дрібуш по спині лоскотав,
Глиста як стялась до знемоги,
Не позавидуєш котам.
Квиток виманював лукаво
На безоплатний рейс, ти ба.
Бариг окуцував лягавий,
Як побігайчик застрибав.
Цукерки пом’яті з’ їдались
І заздрість коники вбрика,
Навіщо пуританську жалість
Гундосість лепетить руда?
Здибав на роздоріжжях мовчки,
На серці вибилась печать,
Марнота будь-якої строчки,
Не повернути знов почати.
Стрілисті погляди кричали,
Не віншували лиш любов,
Вони у серці — як кинджали,
Стікає по краплині кров.
Вуста тоненьку стрічку мали,
На розчерк брів у брід забрів,
Добра з кохання не зазнали
Аж до плачу, щоб не здурів.
Єдині очі миловидні
Ввижаються загробним сном
І, дідька лисого, сновиду
На пострах снобу відсторонь.
Нехай те тіло пишне лиська