Читателей на странице:
Моє село –
мій захисток, мій смуток,
моя фортеця від нещасть і бід.
Ти ще живеш,
ще зовсім не забуте,
тут корінь пустить не один ще рід.
До тебе
з міста я везу тривоги,
тобі везу і радощі, й жалі.
До тебе –
звідусіль мої дороги,
ніде так не співають солов’ї!
Моє село,
моя батьківська хато!
І верби, що край берега ростуть…
Ніколи вас
не буде забагато,
на вас молюсь, мені вас не забуть.
Моє село,
моя батьківська хато!
І верби, що край берега ростуть…
Ніколи вас
не буде забагато,
на вас молюсь, мені вас не забуть.
Дуже, дуже гарно!
Щиро Вам дякую, Олексію!
Дякую, Валентиночко. То є правда, що у кожного є його маленька Батьківщина, яка завжди повертає нас де б ми не жили.
Світланочко, щиро дякую тобі за коментар!
Валентина, сколько любви к родному краю! Как нежно и проникновенно звучит каждая строка! Бесподобное стихотворение!
Мира, добра и любви Вашему дому!
Малая родина всегда живет в моем сердце! Как там красиво! Какая природа! Какие луга! Какая река! А сколько птиц! А как они поют! Спасибо Вам, Людмила, за понимание!