Читателей на странице:
Пишу я сумно.
Мені говорять, пишу я сумно.
Може це йтак і не розумно.
Але так склалось, душа хворіє.
Писати так вона воліє…
Роки дитинства були тяжкими.
Дали відбиток свій на роки.
Живу як вмію, чуже минаю.
Товаришую, то на віки.
В речах є скромність, соромязлива,
Душа вразлива.
Усі образи я пробачаю,
Але нічого не забуваю.
Буваю різною, як пори року.
Як подивитись, з якого боку.
Хтось баче дощь, комусь я сонце.
А я сміюсь, дивлюсь в віконце.
Пишу рядки, пишу душею.
Пишу життям, яке я маю.
Ненарікаю, плачу в подушку.
Зошит, перо и кави кружка….
Цукор до кави не добавляю.
Життя без віршів не уявляю.
І сіль вживаю завжди я в міру.
В душі несу до Бога віру.
Так склалося життя моє.
Але у кожного воно своє.
Пишу дощами, снігами, вітром,
Душею зболеною, сумом пишу.