Читателей на странице:
Не знаю, чому повелося,
що любиш якщо – відпусти.
А вітер розвіє волосся,
але не розважить журби.
Хоч світить, не гріє те сонце,
зелена не буде трава.
Пожовкнуть від спраги там сосни,
бо світ наш кохання трима.
З’ясніле прихилиться небо,
в обійми комусь не віддасть.
Ту радість і щастя візьмемо,
бо створені з одних для нас.
Цінуймо ми кожної миті
прекрасне сьогодні життя.
І не відкладаймо любити
на потім, щось більше жада.