Читателей на странице:
Існує у людей повір’я,
Що квіти люблять сонця лик.
Жоржини на моїм подвір’ї.
Я сонцелюб і садівник!
Такі чудові ці жоржини,
Яскраві, пишні у красі.
Можливо трішечки журливі,
Що аж до неба не зросли.
Але тоді їх вітер гнув би,
І шарпав пуп’янки, ламав.
Не цілував я б квітки в губи,
Не пестив вічми б обома.
Розкішні висохли б голівки,
Зів’яли на осонні бо ж.
Їх з лійки можна так підлити,
Подбати, даючи любов.
Прекрасні, визнаю, жоржини,
Суцвіття пелюсток цих барв.
Неначе миловидність жінки,
Яку б, як вперше покохав.
У них натхнення і наснага,
Вся ніжність почуттів.
— Кохання з розквіту настало, –
Їм світ прошепотів.