Читателей на странице:
Змітала осінь вітром листя.
Поза яруги загули.
Ходила немічно розхристя,
Була налякана коли.
Якась скажена й одержима,
Закохана можливо чи?
Округлими вела очима,
Поперед пішого йдучи.
А холод їжив невимовно,
Скосивши погляд позад ніг.
Інтриги плів невже любовні,
Як залишалися одні?
Була собою чарівлива,
Навшпиньки клаца каблуки.
І зачіску причепурила,
На роздоріжжі заблудив.
Легкій ході піддавши гойність,
Привабливо приворожи.
Нехай консьєрж на двір вигонить,
Що менше зайвої душі.
За місто хай в авто підвозить
Той, хто закоханий, бемоль.
Жіночій вроді пізня осінь
Ще наворкує там любов.