Читателей на странице:
Чи можу я повернутися, але щоб померти На рідній землі…
Байрон, Пророцтво Данте
Це берег тут, де море всіх живих
Вмирає, й піну гнівну залишає.
Я часто тут самотньо спочиваю
Під кипарисом в сутінках сумних.
Це місто тут, де гнів небес зростив
Палаци, де чума життя вбиває.
Мій зір в багряний обрій поринає,
Шукає там Париж, що ледь застиг.
В опаловім тумані ледь тремтить;
Де захід тінь густішу простирає,
Крізь синяву хмарин, що небо крає,
Там, найтемнішим смерком де стоїть,
В прозорім небі, хмарах синіх,
Здіймаються палаци, височіють,
Плакучі верби гнуться над водою;
Старий собор з води встає поволі,
Крізь небокрай блакитний видно досі,
Коли крізь морок башти у серпанку:
Немов там дух чи привид оссіанський,
Примара прабабусь під тисом спить.
Прокинувшись, задумливо слідкує,
Й увечері мереживо дарує
Вітрам, що линуть в сутінкову мить.
(мій вільний переклад з мови оригіналу французької)