Закохані

Читателей на странице:

246

Закохані,
Ті не зважають, що вже осінь.
А по блакиті в ирій гуси перейшли.
Надвечір сонно млості б’ють,
Ледь стримав позіх.
Заквилять лебеді,
Немов шкребе по шклі.
Опале листя жовте
З гілочок кленових,
Їх підбираєш в оберемок,
Догори
Підкинь. Неначе лине пісня-колискова.
Невже так швидко захід сонця догорів?
Переливається у золоті відтінок,
Скрипаль по серці, як по струнах
Гра шансон.
Кохана у вечірній сукні йде зодіта,
Приваблива,
Бо наймодніший осяйний на ній фасон.
Зучора зацілована від губ до п’яток,
Легкий туман покрив сліди від ноженят.
Ми вечорничимо тепер уже о п’ятій —
До себе міцно, палко, ніжно обійняв.
Усміхнена, зваблива, мила, елегантна.
Дрібочуть вихилясом пару юних стіп.
Не проганяй,
Дженджуристого листопада.
Хай зачекає —
Задивився ж їй услід.
Пожухле листя під ногами, вузлик, клунок.
Куди податись не второпаєш, як слід.
Гукаєш до коханої здалека лунко,
Пригадуєш світанки сонячні ясні.
Розкинеш широко хрестом назустріч руки,
Ласкаво до грудей з розлуки припади.
Такі солодкі, мов грушеві, поцілунки.
Як заскучали!
Ще не встигли й розійтись.