Читателей на странице:
Чарують пахучістю квіти,
дурманять, примусять сп’яніть.
А серденько коле самітно.
Поціль, янголя, у ту мить.
Розкрий там дбайливо наснагу,
кохання розділене зверш.
У грі малюки ніби нагі,
шукають сховатися перш.
Крильми ластів’ячими спурхне
в осоння піднятись у вись.
Блакиттю розтягнуті смуги,
за ними заграва, дивись.
А обрій в кінці багряніє,
насунуті хмари зігнав.
Дощами запахло рясними,
земля ніби квилить суха.
Так само кохання питомі
дворіччя у нічку німу.
Розлитись в обіймах готові,
принести родючий намул.
Ніколи життя не соромся,
не стримуй своїх почуттів.
З’являються ранішні роси,
зволожують щедрий засів.
Чаруй омовіння квітвяні,
духмяні ці пуп’янки песть.
Природне і вічне кохання,
бурхливе від краплі до плес.