Читателей на странице:
Не розгубіть схвильоване тепло,
що, як весни́, з надією чекали.
Воно, як сік березовий текло,
Та застигало мороком окалин.
І щось квітневе рвалося із мряк,
таке хмільне… таке недосконале…
Та як забути? Чи зітерти – як?
Усе, що двом життя подарувало?
Веселкою до серця потягнусь,
в міцних обіймах – то громів пере́стук.
Рука в руці у темряві спокус,
а сонячне… Чи заблудилось десь там?
Я за квітневе – долі посміхнусь,
Іде садком назустріч мій товариш.
О доле, не чіпай мою весну!
Невже без мрій зоставиш і зістариш?!
Сплітають зморшки очі та чоло,
А душі – ще у сонячнім вогневі.
Не розгубіть життям весни́ тепло,
Бо молодість – вона і є квітне́ва.