Читателей на странице:
Лимане мій! Притрушує сніжок,
твої двори ошатні та городи.
Свій крій, фасон міняє навіть вірш –
він білий (у рясній побув завії!)
До чорних цяток – гамірних ворон,
красуня-липа простягла обійми.
а їхній гвалт оббив завію хмар –
і захурделило село, і навіть вірші.
Здається, то не сніг, а пелюстки
про щось весняне збуджено шепочуть.
а білий вірш – веснянки свіжий дух,
закличе мир до краю довгожданий.
Сніжинки в танці дивних балерин
квіткові закрутили серпантини.
Лимане мій! Чи то веснить мій вірш?
Чи то картини і катрени білі?