Читателей на странице:
На листопад пустився мокрий сніг,
Приніс елегій смуту і журливість.
У передзим’ї – зніченість мотивів,
Що так близькі та віддані мені.
Колись поживний, зіпсувався й змок
Забутий плід – мов задрімав на гілці.
Ворона, на якійсь своїй говірці
Втішає неоперений садок.
Оголений, він хилиться вітрам
Без крони неймовірно золотої.
Ця вогкість не приносить супокою –
Бо ляпотить, немовби із відра.
Природа – у мінорі зимних нот.
Шурхоче сумно листя виноградне.
А осінь нині зовсім безпорадна –
Дивись, зима шапкує за вікном…