Читателей на странице:
Ось тут, у осередку світла,
природи і твоїх очей
чарівна квітка як розквітла,
мов горицвіт, що не пече.
Палаюча вогнем кохання,
принадна пристрасті ночей.
Хто буде в корінь підливати?
По пелюстках роса стече.
Жадобою замрій і тіла,
краси природного єства,
крильми на дмух палахкотіла,
у світ бажання відсила.
Покроплена згори дощами,
тумани знизу розстила.
Побачення ті провіщали
купатися у щасті нам.
Набігла в небі чорна хмара,
закрила сонце і тебе.
Та невідомість розлучала.
Куди самотньо ми підем?
Коли зустрінемося знову,
в обіймах рідних засина?
В чарівній квітці тій любові
довіра є моя міцна.
Будь мені завше люба й вірна,
через розлуку від незгод.
А ніччю квітка знов заквітне
з’єднавши вірність і любов.