Читателей на странице:
Нелегко написати вірші,
щоб доторкнулися душі.
Стаємо щораз ми мудріші.
Щомиті часом дорожім.
Відпущено не так багато,
бо роки-журавлі летять.
Чи ми навчилися кохати?
Не тільки щоби написать.
Стаємо може графомани,
самозакохані либонь.
Поезія в гуртку формально,
а далі – дзуськи, не заходь.
Попросту вище не допустять,
закритий пішакам Парнас.
Глузують витончені з тлустих –
не в змозі знятися Пегас.
Та постарайтесь все ж щосили
злетіти навіть і без крил.
Когось можливо ощасливить
без слів, що дещо ти створив.
Хоча би найкоротша фраза
зачепить пробами пера.
Чимось у серце гарним вразить
і наостанку – вже пора.
Почимчикуємо в дорогу
за чумаками десь по сіль.
Не вистачало смаку трохи,
чого б не брали звідусіль.
У кожного свої таланти,
немає попросту бездар.
Лиш дармо часу б не потратив,
що вмієш – того і не знав.
Бувають неохота, ліньки
з нуля розпочинати знов.
І душу нехристям пролити,
які ніч мають за любов.
Коли зуміємо з півслова
ми зрозуміти чужий біль,
тоді збагнемо все зразково,
для чого варто полюбить.
Шаноба видатним поетам,
запалюють чиюсь зорю.
Хтось може досі не допетрив,
що краще запалить свою.
Якимось чином хто причетний,
свою зорю хто запалив.
Вітання кожному поету!
Пера легкого, вдачі, сил!
Пишіть, не дивлячись на когось,
до серця близько не беріть.
Адже важливий серця голос,
але не першості десь хіть.
Натхнення, миру, перемоги,
любові, віри, доброти.
А ще благословення Боже
нехай на щодень дасть рости!