Читателей на странице:
Подивлюся:
Як же гарно! Луки, гори і гаї…
Коник-стрибунець посмика вусик.
Щось заграй, скрипалю, сірпа по струні.
Мерехтять на травах рос лелітки,
У серпанок білий вкрилася земля.
Навкруги вирує пізнє літо,
Розсівається під сонечком імла.
Дзвінко залунав пташиний гомін,
З вітром ген наввипередки поспіша.
Посил до життя іде вагомий,
Розкривається, мов квітка, вся душа.
Тут моя найкраща Україна,
Серцю мила найрідніша сторона.
В кожній квітці і росі краплині.
Від дощу земля зелена і рясна.
Скільки щастя в розсипах проміння,
Ллється у зарінку сонячне тепло.
Річка може трохи й поміліла,
Та в ній досі неба голубого тло.
Зілля аїрове, квіт медовий,
Білого латаття ніжна чистота.
Можна задивлятись дуже довго,
Як у надвечір’я сонечко сіда.
Край цей Господом благословенний,
Навіть комашина славить Божу суть.
Мир святій землі моїй поверне
Милосердний Бог, бо дуже любить люд.