littercon
Читателей на странице:
Не меняйте красоту на модный крик толпы,
Не уходите от Господа подаренной тропы,
Светите яркой звездой в кромешной темноте,
Позвольте быть собой в душевной красоте.
Приглашаем всех Премиум-авторов разделить душевные строки лирики и принять участие в конкурсе философской поэзии «Душевная красота» c 20 июля по 24 августа 2022 г.
Условия участия в конкурсе:
- Тема конкурса: Душевная красота
- Оставить отзыв в прозе под видео на YouTube канале и под этой статьей;
- После публикации отзыва, оставить второй комментарий в форме Вашего стиха, видео или аудио стиха, прозы согласно тематики;
- Разместить конкурсное произведение по трём пунктам:
- под видео по ссылке https://youtu.be/hQC9s9FPB98
- под этой статьёй
- в своем личном профиле.
По итогам конкурса будут определены лауреаты, которые награждаются электронной книгой.
Творите, любите и своим творчеством открывайте возможности Миру и добру, взаимопониманию и поддержке!
Пусть Вас никогда не оставляет вера и душевность творения, Ваш свет любящей поэтической души. Светите, любите, оставайтесь в свете мира и добра!!!
С творческой cозвучностью и поддержкой,
© littercon
Дорога Каролін, ви створили справжній шедевр філософської лірики! Ваша поезія настільки глибока, що кожен її рядок, кожне слово спонукають замислитися про найважливіше й плекати в собі красу душі й внутрішньої гармонії й ніколи навіть не намагатися розірвати ці чудодійні нитки – нитки всеохоплюючої любові, незгасаючого світла й невичерпного добра. Ваш голос і Ваша поезія завжди глибоко заходять у душу! Дорога Каролін, хочеться слухати й чути Вас безкінечно!
Благодарю милая Валентина!! Созвучная сюита Вашей гармоничной души вправе ощутить истинность строк,исходящих из глубины любящего сердца!!Спасибо за щедрость и творческое ощущение родственной души!!!Пусть никогда не гаснет свет вдохновленного солнца !!!!
Сердечно дякую Вам, дорога Каролін, за теплі й милі слова, за чудове побажання!
Прости мне, Господи,
Что я сказал: “Люблю”
Той женщине с печальными очами.
Я отдал ей любовь свою
Оставив веру между нами.
Любовь не может быть без веры,
Нет веры без любви!
Открыли мы друг другу двери…
Но… нет возможности войти.
Пусть двери любви всегда открывают Вам новые возможности!
Благодарю!
Прекрасные ваши строки уважаемая Каролин, душевная красота в каждой строчке.
Спасибо большое за новый конкурс и прекрасную тему для творчества!
Искренне благодарю,Игорь!Пусть неустанно звучит мелодия любви!!Спасибо,что Вы с нами!!
Благодарю вас🙏
Светлая моя душа
Свет в моей душе, он порой потушен,
И невзгоды дней, снова меня душат.
Бьет судьба под дых, слезы от отчаяний,
Нету перспектив, сил нет все исправить.
Счастье где-то там, позади осталось,
И удачных дней, мало в жизни стало.
Лишь тоска души, все с зари встречает,
На закате дня, в снах все повторяет.
Припев:
Светлая моя душа, ты меня храни,
Все невзгоды на пути, помоги пройти.
Пусть плохие дни, будут позади,
Радость дня и счастья свет, только впереди.
От обид душа болит, радость затерялась,
И не видно на пути, жизни светлых далей.
Оптимизма свет угас, и мечта не зрима,
Все полвека позади, впереди туманы.
Припев:
© Copyright: Игорь Крапивин 75, 2022
Свидетельство о публикации №122050206206
Душа моя
Душа моя, как раненая птица,
С одним крылом, к успеху все стремится,
Взлетая ввысь, с надеждою на чудо,
Она летит, по направлению к югу.
Летая в небе, ищет путь к удаче,
Благая цель, мечтою жизнь заглавить.
Искать душой, свое предназначение,
И верить в чудо, что успех вновь будет.
Припев:
Птица успеха, в небе парит,
Манит удачей, сладостный миг.
Мечту всем исполнит, счастье придет,
Эти моменты, душа часто ждет.
Живет душа, и мается на свете,
Она болит, что жизнь со злом на свете.
Пути найдя, с надеждой свято веря,
Мечта души, найдет для счастья двери.
Припев:
© Copyright: Игорь Крапивин 75, 2021
Свидетельство о публикации №121110803373
Чудова поезія, чудові вірші! Дякую щиро, Каролін!
Дякую!!Творчого натхнення та миру!!
Ви бачили, як кливия квітує?
Палає багаттям з секретом.
Хто суть її цвітіння розшифрує,
Той стане на віка Поетом.
Багато тих – квітучих тільки мить,
Багато тих, що тліють як лучини
Багато тих, хто раз всього гремить
Як мало тих, хто підкорює знов вершини.
Вона, звичайно, відцвіте колись.
І зціляться вже зовсім інші.
Але від цього не журись.
Ми мудрі, а життя мудріше.
КЛІВІЯ
Ви бачили, як клівія квітує?
Палає багаттям з секретом.
Хто суть її цвітіння розшифрує,
Той стане на віка Поетом.
Багато тих – квітучих тільки мить,
Багато тих, що тліють як лучини
Багато тих, хто раз всього гремить
Як мало тих, хто підкорює знов вершини.
Вона, звичайно, відцвіте колись.
І з’являться вже зовсім інші.
Але від цього не журись.
Ми мудрі, а життя мудріше.
Душа, котра вміє кохати, серце щедре на добро!
Благодарю за творческий свет созвучного вдохновения,Леон
Тільки ген за небокраєм
сонечко милує світ,
зореквітка досипає,
сну її не розбудіть.
Мрії в барвах кольорові,
тиша неба у душі.
З крил метеликів підловим,
пальцями не придушім.
Промінці торкнулись вогко
на осушені вуста.
Поцілунків і любові
спраглі росами дістать.
Спи, моя голубко люба,
сняться любощі нехай!
Хочуть що духмяні губи,
ти достоту їх кохай.
Витоки нектарні манять,
невсипущі ніччю ми.
Пестити тебе охайно,
світ глибокий обійми.
Тінь рожевого серпанку,
в позолоті ясен світ.
Вище хмар тоді стрибати,
як відчуєш спалах свій.
Попід зорями прозріли,
сором скинули мов лист.
Виростали ніби крила
в нас з метеликів колись.
Чарівної зореквітки
намальована краса.
Незрівнянна, гарна, ніжна,
розмаїта і рясна.
Наче літа насолода,
замалинені рядки.
Тане вата мов солодка,
вся тягуча на ривки.
Дотик теплий серце будить,
підбадьорує жвавіш
на люб’язні поцілунки
по поверхні скрізь і між.
Мерехтливі зранку роси,
що розсипані в квітках.
Губи знов кохання просять,
щоб увагу приділяв.
Від світанку знов спочатку
гру принадну почнемо.
Пристрасть виллє чари щастя,
захід сонця п’є любов.
Дорогая Каролин, огромнейшее Вам спасибо за великолепные философские стихи о душевной красоте человека, которая кроется глубоко в его сердце. Сразу эту красоту не увидеть, но через общение и разговор она проявляется. В таких людях чувствуется не поверхностность, а безграничная глубина души, словно бескрайний океан. Видеоряд и прочтение великолепны!
Благодарю за чудесную тему конкурса и мотивацию к творчеству.
Всем желаю мира, любви, здоровья и хорошего настроения.
Людмила дорогая,благодарю! Только истинная душевная красота может чувствовать созвучный свет,спасибо за глубину и непривзойденность Вашего поэтического сердца!От окружения таких людей всегда рождаются настоящие мелодии сердца!!!!!
О, женщина, в твоих движеньях
Кошачья гибкость, красота.
Нет постоянства в отношеньях…
В тебе сокрыта высота,
В которой звёзды и планеты
Рассыпаны рукой Творца.
Таишь ты дивные секреты.
И этим тайнам нет конца.
Чудесно!!!!Благодарю за таинственность и великолепие !!!!
Закоханий у твої ясні очі,
що зорями назустріч мерехтять.
Чарують блиском у повні щоночі,
як місяць срібнокрилий солов’ям.
Захоплює передранкова тиша,
з-за обрію лиш пустить промінець.
Дихнеш тією свіжістю вільніше,
краси світанку вже не проминеш.
Загляну мимоволі в милі очі,
а там у відблиску до сонця пруг.
Кохання і приваби снять дівочі,
до серця віднайшовся щирий друг.
Дай поцілунками для щастя вмитись,
у пригоршню напитися роси.
Бажати неповторної знов миті,
а більшого натхнення не проси.
Ах, душевная красота – ты всех красот дороже! Прекрасная тема, великолепное стихотворение! Спасибо большое, Каролин!
Вообрази себе
Вообрази себе – и мир изменится.
Добрее станет, красивей.
В нём люди повлюбляются, поженятся,
Найдут себя и нужных им людей.
Вообрази себе – и станет весело.
Душа и тело будут заодно.
Вон коромысло радуги повесило
По небу пролетевшее ландо.
Вообрази себе – как упоительно
Глядеть в любимые глаза,
Молчать синхронно, убедительно,
Про то, что рассказать нельзя.
Вообрази себе – и мир изменится.
Сначала в подсознании, затем
В судьбе твоей всё переменится.
И от того светлее станет всем.
Липневі теплі ночі – всі з тобою.
Як жадібно впиватись збором рос.
Взаємно спраглу пристрасть ту подвою.
Спекотні дні без вод, дощів і гроз.
Закоханий у твій пташиний щебет.
Стугонять вітром славні почуття.
Вкусити трішки твого неба ще би.
Поєднані в нас душі полетять.
Ми ковзаємось з гілок до світання
У зоряному просторі щоніч.
Так ніжно пестимо своє кохання
Цілунками по тілі, вуст і щічок.
Цілушкою смакую зверху впритул,
Приклавши до долоні дотик губ.
Дай трунок досхочу жадібно пити.
Щасливим почуватись всю добу.
Душевная красота,в чем она? Почему внешняя красота привлекает наше внимание только на короткий промежутк времени,а внутренняя оставляет след надолго в сердце. Тема конкурса заставила задуматься,поразмыслить,спасибо за филосоские темы,они очень полезны и дают толчок к размышлениям.Благодарю Каролин за свой взгляд на эту неисчерпамую тему, за голос,который проникает в самое сердце,за замечтельные строки.
Нет ордена – «Душевной красоте»,
Ей не дают ни титулов, ни звания,
И в будничной, житейской суете,
Не тратим на нее свое внимание.
Зачем? Ведь пользы никакой,
Мы стали зачерствело прагматичны,
Не видим яркой зелени весной,
И к классике относимся скептично.
Про красоту души, все как – то позабыли,
Ее ведь не продать, и не купить,
Когда-то, в прошлом, говорят, ценили,
Сейчас не могут даже оценить
Ей не поют в восторге дифирамбы,
Не приглашают королевою на бал,
И «браво» не кричат при свете рампы,
Она не увеличит капитал.
Она скромна – девчонка из провинции,
Ей чужды зависть, ненависть и ложь,
А, может, стоит вспомнить о традициях,
И повернуть к истокам молодежь.
Пусть станет модной красота душевная,
В почете станут искренность и честь.
Она нужна, как пища ежедневная,
Ведь в каждом человеке она есть,
Без красоты душевной личностью не стать,
Важны лицо, одежда и фигура,
Но лишь душа способна удивлять.
Она ведь очень тонкая натура.
Маргарита, спасибо за жизненный стих-размышление.К сожалению душевная красота стала действительно не модной, а честь и искренность давно не в почёте. Ваш стих призывает задуматься.
Сховай мене в своєму серці,
закрий його на сім замків.
Коли на сполох озернешся,
здивуєшся, де сон подів.
А помістив твій сон до себе,
щоб нерозлучні й там були.
Події внутрішні душевні
лягають в росах по імлі.
Ступаєш легко ти босоніж,
накинув тільки негліже.
Вітає нас ранкове сонце,
досвітня зірка чи невже?
Пахучі квіти в твоїх косах
у різнобарв’ї пелюсток.
П’янкучо, може трохи млосно,
торкає серце ця любов.
Цілую ніжні твої руки,
такі ласкаві і м’які.
Цілющі будять поцілунки
яскраві почуття мої.
Чаруючий очей той погляд
чіпа, хвилює і манить.
Бажання пестити оголять
тоді жіночі груди вмить.
Неначе горішні простори
і затишок низовини.
До себе ближче дай пригорну,
міцніше, чуєш, обійми.
Я сонце вбирала у душу
Років веретено
побігло у даль,
а ті, що лишились, –
зі мною,
як тільки у душу
вкрадЕться печаль,
Всевишнього тихо
я мОлю:
– Прости мене, Боже,
де, може, й згрішила –
святих же нема
на землі,
всім поміч давала,
святинь не сквернила
і драми долала
великі й малі,
ішла навстріч сонцю,
тікала з пітьми –
люблю все живе
й сонцелике,
завжди говорила:
«То хто ж, як не ми»
і в засвіти гнала
безлике,
снагу я спивала
із росяних трав,
на сонячних грала
кларнетах,
і розкіш землі
крізь зелених отав,
і соняхи в жовтих
кашкетах –
усе до краплини
вбирала у душу,
у серце впускала
земну благодать,
із сонячним сяйвом
прожити вік мушу –
ніколи й нікому
його не віднять!
Пошли мені, Боже,
і воду, і хліб,
зніми всі печалі
й тривоги,
тобі, лиш тобі
я даю цей обіт –
не зійти зі святої
дороги.
Світлина з мережі Інтернет
“Я сонце вбирала у душу” – які чудові слова! Пані Валентино, нехай у душі буде завжди сонячно!
Какие замечательные стихи -образные, душевные, жизненные! Красочно, привлекательно и философски.
Август
Август размазал по небу,
Как по листу, акварель.
Жаль, никуда я не еду
И наблюдаю теперь:
Летние дни отступают
И остаются вдали.
Осень по кронам ступает,
Как на картинах Дали.
Тучное стадо пасётся
Прямо на крышах домов.
Ветер порывами рвётся,
Листьев тревожа покров.
Кажется, канула в Лету
Солнечных дней теплота.
И ностальгией по лету
Август напоит сполна
Рано, мой друг, унываешь.
Лето вернётся к тебе.
Ты ведь по опыту знаешь:
Нужно лишь верить себе.
Верить, что всё ещё будет,
Лучшие дни впереди.
Холод тебя не остудит.
Только не тлей, а гори.
Веди мене коханням за собою,
як зоряний приманливий твій стан.
Вуста напоюй ранньою росою,
світанок щойно тільки ледь настав.
Мов зірка світанкова будь поблизу,
запалюється обрій хай в очах.
Надія світочу в душі заблисне,
коли по мапі ніччю шлях вивчав.
У поцілунку квітки запашної
моя наснага зріє до життя.
Твої рожеві як же ваблять щоки,
до пристрасті квітучість запашна.
Не стримуй почуття у рухах ласки,
не присоромлюй радісний порив.
Можливо щастя миттю будить, власне,
щоб світ очей коханих покорив.
А ми причаїмося у обіймах,
спіймаємо одну-єдину мить.
Але розважимо її постійно,
щоб вічністю до досвітку любить.
Хай Ваша поезія допомагає осмислити справжню сутність людини. Краса внутрішнього світу, гармонія, натхнення – всі ці риси є у Вас, пані Каролін. Дякую за чудову лірику!
Морська душа
Як сонячно… тремтячі білі квіти
Зриває пустотливий свіжий бриз.
Із чайками кружляє, розігрітий,
То вгору з ними, то раптово – вниз.
Стою у пелюстковій заметілі,
Злилося небо з хвилями в очах.
В повітряно-легкім убранні білім
Для вітру я такий же білий птах.
Оману цю я словом не порушу,
Дарує спокій берег самоти.
Шум білопінних хвиль лікує душу,
Щось особисте тихо шепотить.
Морська душа змагається із вітром…
У щастя та піднесеності мить,
Злітає чайка біла у повітря –
Штормить…
/Надихнув повітряний живопис Willem Haenraets, Голландія./
НАШИ ДЕТИ
Нас тревога охватит
Ежедневно сильней.
И волненье накатит
За своих сыновей.
Накрывает цунами,
Петли рвёт у дверей.
И тревожимся с вами
За своих дочерей.
И родители тоже
Всё сдают и сдают
Сильно это нас гложет,
Давит, словно бы спрут.
Эти наши тревоги
Объяснимы вполне.
Мы ведь люди, не боги
И живём на земле.
Нас родили, растили
И учили, как жить.
Восставать против силы.
И свободными быть.
Не склоняться под вьюгой,
Быть честней и добрей,
Быть опорой для друга
Мы учили детей.
Сила духа и воли
Отступить не даёт.
Мы за них Бога молим.
Пусть он их бережёт.
А душа все ромашками квітла,
Мов Пречиста зорею світла,
Відганяла у засвіти темінь,
Не ставала черства, як той кремінь.
А душа все ромашками квітла,
До людей усміхалась привітно,
Дарувала я їй наряди,
Називаючи ніжно «лада».
А душа все ромашками квітла,
І розлого писала – не титли,
Умивалася росами чистими
І робила всі дні урочистими.
А душа все ромашками квітла,
Радість линула з неї і світло,
Світлогриве ловила щастя –
У ромашках її причастя.
Світлина з мережі Інтернет
Каролін, щиро дякую за чудлве відео, за філосовську поезію, яка пропонує замислитись, відчути жагу до красивого.
В потоках света,
В плену мечты
Проходит лето.
Пройдем и мы.
И день, как веха.
Журчит ручей.
Оставим эхо
Своих речей
И мир наружный
В тебе внутри.
Зачем-то нужно,
Чтоб мы пришли.
И если тут ты,
Не тлей – гори.
Развяжешь путы,
Иди в пути.
Да сколько будет
Того пути,
Пусть даже труден,
Его пройди.
Нет исключений.
Конец один.
Всех изменений
Ты господин.
Вчера забыто.
А завтра нет.
Сейчас открыто.
Сегодня – свет.
Самотня
У неї золото на пальцях,
у душу вмощується сум.
Їй закружляти би у вальсі,
на показ виставив красу.
Але сьогодні є самотня,
кохання лише одному.
Належить серце світлу сонця.
Його одного обійму.
На завтра буде все в ажурі,
а блискітки з віч замість сліз.
Замінить радість цю зажуру,
сплестись в обіймах ще міцніш.
Якщо так довго жінці сумно,
хай не шукає на заміну.
Нехай одягне гарну сукню,
у дзеркалі себе оцінить.
І зникнуть враз усі образи,
поверне добре відчуття.
Судилося їм бути разом,
бо тільки з поділу життя.
Коли коханим час стосункам,
ніщо не може розлучить.
Буває важко, трохи сумно,
обов’язкова ж щастя мить.
Добрий ранок! – тобі я скажу,
як відкриєш ти щойно очі.
Поцілую у губи смачно,
бо вони за мед є солодші.
Найгарніше рожеве личко
розцілую як найпалкіше.
Це візьму собі я за звичку,
аби зранку тебе утішить.
Сонце любе, моє ласкаве,
будь щасливою ти зі мною.
І усміхненою будь завжди,
милою, ніжною, легкою.
Квіти найрізноманітніші
радують хай же щоденно.
З ким залишатися вирішиш,
щастя ділити і небо.
Серцю нагадає обручка,
що нерозлучні ми з тобою.
Речі вишукані подарую,
міцно обіймаю з любов’ю.
Розкрила квітка смак медовий,
пахучий і п’янкий пилок.
Жіночність має у будові,
життя на світ цей привело.
Аби був плід такий солодкий,
потрібно берегти красу.
Не може визріти самотньо,
струсити ранішню росу.
Зачаток ділить квітколоже,
коли освячене удвох.
У поцілунках відволоже,
серця запалить ця любов.
Лише первинною природа
змогла кохання принести.
Не пристрасть жадібна й порочна,
але на місце я став – ти.
Щось ніби крихітне та ніжне,
заховане у пелюстках.
Вагоме щастя дати жінці,
носити навіть на руках.
Тоді солодкий плід приносить,
життя розважить доброта.
Ніяка не зашкодить осінь,
тепло душі щораз зроста.
Коли погляну в твої очі,
мов розчиняюсь я у них.
Хоч трішки є сумні в куточках.
Я у чарунку серця би проник.
Вони загадують кохання,
побачин юні вечори.
Щось потаємне приховали,
замрію тушшю зачеркни.
Навчи мене, як ти, писати,
про почуття, з душі що ллють.
Горіхом витисни мускатним
сік життєдайний без жалю.
Навіщо пристрасні бажання,
освідчуюсь, що я – люблю…
Пелюстками троянда чайна
ховає пишноту свою.
Властивість ніжності жіноча,
звабливі обриси краси.
Погляну лиш в бездонні очі,
на радість зоряно врази.
Я затамую щастям подих,
обіймами притисну в сміх.
Дізнаюсь таємницю потай.
Пробач мій виказаний гріх.
ЛІКУЮ ДУШУ Я СВОЮ
Лікую душу я свою
Красою матінки-природи.
Мов зачарована стою,
Вдивляюсь в даль, у сині води.
Краса усюди, де не гляну!
Відкрию серце їй своє …
Тихенько на світанку встану,
Побачу, сонце як встає,
Дарує промені любові,
В рожевих барвах виграває,
Малює візерунки світанкові,
З початком дня мене вітає.
Краса в краплиночках дощу,
Які лишились на траві.
Створили в ній густу росу
Перлини крапель дощові.
Дощ щедро землю напоїв,
Умив прозорою росою,
Він слід яскравий залишив-
Веселку кинув над горою.
Краса в заквітчаних садах,
В яскравих гронах горобини,
В безкрайніх синіх небесах,
В ланах, просторах України.
Милує очі, погляд тішить
І подих перехоплює, бува,
У душу запада, її зворушить,
Даруючи земні дива.
Лікую душу я свою
Немов цілющою водою,
Її красою напою,
Що завжди поруч з добротою.
Коли душа наповнена красою,
Людина радість відчуває
І, хоч життя тече рікою,
Вона років не помічає.
https://youtu.be/J9-CB8s5cBo
Милуй щодня свою кохану,
як ненаглядне те маля.
Не буде від людей догани.
Скучати їй не дозволяй.
Дозволити собі ти можеш
маленький подарунок хоч.
На вибір з тістечок, морозив
поласувати десь приводь.
Хай почувається мазунка,
що ніжиться і спочива.
Частуй її частіш цілунком,
вона фіалка є нічна.
Пестливо як задовільнити?
Ти спробуй, вивчи, догоди.
У тому радість май велику,
з кохання, пристрасті, жади.
Коли так любісно і гарно
стає постійно обидвом,
благословенні ніч і ранок,
найблагодатніша любов.