Читателей на странице:
Бабуся з онуком писали листа,
Скрипів інструмент дерев’яний в руці.
Маленький онук нетерпляче питав:
Яка таємниця в її олівці?
Щоб гарно писав – я олівчик точу,
Біль терпить «писалик» покірно щодня.
Людей слово ранить, подібно мечу,
Терплячість — це перша порада моя:
Шляхетним та людяним, хлопчику, будь
І помилки вчасно свої виправляй.
Підкаже все серце – єство, твоя суть,
Графіт – це душі твій оголений край.
А ще не забудь: слово б’є вогняне,
Глибокі воно залишає сліди.
Обдумуй всі кроки – і лихо мине,
Тож згубним шляхом, мій хороший, не йди.
А схибиш – мерщій виправляй помилки,
І з вірою й совістю йди до мети.
Шлях кожного – ніби олівчик хиткий,
Зумій його, любий, достойно пройти.
Як будеш зростати зі світом в ладу,
Про руку Всевишнього ти пам’ятай.
Тоді, якщо в засвіти вже відійду,
Тебе Божа сила спрямує нехай.
…І слухали мудрість онук й небеса,
Прості настанови – уроки оці.
На небі для хлопчика долю писав
Ясний білий Ангел… й точив олівці…