littercon
Читателей на странице:
И будет мир и засияет радостью заря,
Мечту зажгут надеждой наши дети,
В душе всегда горит Господняя свеча,
Поверь, ведь завтра засияет ярким светом…
Приглашаем всех Премиум-авторов разделить душевные строки в поддержке добра и мира и принять участие в конкурсе «И будет мир» c 19 марта по 10 апреля 2022 г.
Условия участия в конкурсе:
- Тема конкурса: И будет мир
- Оставить отзыв в прозе под видео на YouTube канале и под этой статьей;
- После публикации отзыва, оставить второй комментарий в форме Вашего стиха, видео или аудио стиха, прозы согласно тематики;
- Разместить конкурсное произведение по трём пунктам:
- под видео по ссылке: https://youtu.be/K7ELoZcT_Pw
- под этой статьёй
- в своем личном профиле.
По итогам конкурса будут определены победители, которые награждаются подарочными дипломами LITTERcon.
Творите, любите и своим творчеством открывайте возможности Миру и добру, взаимопониманию и поддержке!
Пусть Вас никогда не оставляет вера и душевность творения, Ваш свет любящей поэтической души.
С творческой cозвучностью и поддержкой,
© littercon
Самая актуальная тема во все времена. Благодарю администрацию журнала за новый конкурс. Всем желаю добра, здоровья, гармонии, позитива, любви и творческого вдохновения.
Планета Земля
Раствориться в синеве небесной.
Слиться воедино с океаном.
Полетать бы птицей неизвестной.
И парить над миром неустанно.
Моя родина – моя планета.
Мирная, зелёная, родная.
Солнечным теплом она согрета.
Яркая, любимая, живая.
На Земле и холодно, и жарко.
Снег, морозы, дождь иль шквальный ветер.
Нет приятней для меня подарка,
Знать, что мир царит на белом свете.
Страны, города, деревни, сёла.
Улицы, дома, автомобили.
На Земле для нас любовь основа.
Где бы мы ни ездили, не жили.
16.01.2021
Будет так, как начертано небом
Не писала сегодня ни строчки,
Лишь стихи, что пришли ко мне сами.
Но и в них запятые, да точки
Расставляла небрежно часами.
Мысли плавно, легко ускользали
В темноту и в далёкую пустошь.
А глаза всё чего-то искали.
Не нашли, обострив мои чувства.
Строим планы, а ветер их сносит,
Как засохшие листья с деревьев.
За окном то ли март, то ли осень,
Может, хлопья из снега и перьев?
Проживали вчера и сегодня.
Вновь надеемся встретиться завтра.
Не натягивай сильно поводья.
Ведь у каждого есть своя правда
Из иллюзий, печалей и гнева,
Из вчерашних газет и ухмылок.
Урожай своего же посева
Соберём из мельчайших опилок.
Будем счастливы, если отпустим
В бесконечную даль все надежды
Без расплывчатой, сумрачной грусти.
Но не станет вновь жизнь безмятежной.
Да она не была таковою.
Сколько раз из проблем и ошибок
Начинали свой день мы с зарёю.
Мир прекрасен и ярок. Путь зыбок.
Человек сыт не только ведь хлебом.
Нам доступна дорог безвозвратность.
Будет так, как начертано небом.
Примем всё: и печали, и радость.
20.03.2022
Моя особая благодарность Каролин Одас за прекрасные, трогательные, эмоциональные, проникновенные строки! Стихи написаны и прочтены с такой искренней выразительностью и душевностью, что душа плачет.
Как много ненависти…
Реальность стала лживой и продажной.
У каждого есть правда, но своя.
От ленты новостей темно и страшно.
Мы разбираем хаос из вранья.
Оружием наполнена планета
И ядом адской злобы и вражды.
За мракобесием не видно света.
Созрели равнодушия плоды.
Кровавых восемь лет война ведётся.
Её не замечают, не клянут.
Не ожидали, что нарыв прорвётся
И всё изменится за несколько минут.
Как много ненависти, лжи и крови.
Побойтесь Бога, люди-господа.
Мир не вернётся к вам из “нелюбОви”.
Вы сможете отстроить города,
Но не восстанут мёртвые из пепла,
Не возродятся снова никогда.
Вновь оглянитесь – перед вами пекло.
А в небе светит яркая звезда.
11.03.2022
Моя мечта
Моя мечта – утопия сегодня.
Моя мечта – планета без границ,
Бескрайние пшеничные угодья
И миллионы, миллиарды лиц
С улыбками добра, любви и счастья.
Жить в радости нас учит Сам Господь.
Пусть к свету и добру все мысли мчатся.
В себе сумей все злости побороть.
Моя мечта – утопия сегодня.
Земля без наций, все вокруг равны.
Мне возразят, ведь я же только гостья.
Но мы в гостях. Жить с радостью должны.
Не осуждайте, не кляните ближних.
И не судите тех, кто вам не мил.
Прислушайтесь, как учит нас Всевышний.
Молитесь, кайтесь до последних сил.
Люби врага, тогда вражда иссякнет.
Люби ребёнка, брата, мужа, мать.
Пусть в самом корне ненависть зачахнет.
Попробуй весь огромный мир объять.
Ах, как же солнце золотится ясно.
Наполним нежностью все наши дни.
Нам нечего делить. Земля прекрасна.
Она щедра и ждёт от нас любви.
20.03.2021
Да будет Мир, где нет войны!
Не тишины хочу, а мира,
Весёлой, детской кутерьмы,
Где песня льётся из эфира.
Пусть будет жизнь, где нет войны.
Есть демон зла и демон страсти.
Кровавый идол тёмной мглы.
А есть безоблачное счастье.
И есть Земля, где нет войны.
Хочу гармонии и лада,
И видеть радостные сны,
Где дивный шорох листопада
Чарует слух. И нет войны!
Хочу беспечно просыпаться
И слушать плеск морской волны,
Работать, отдыхать, смеяться
И точно знать, что нет войны.
Мои желания крылаты,
Легки, как ветер и вольны.
Они без времени и даты.
Да будет Мир, где нет войны.
22.02.2022
Насамперед, потрібно аби запанував мир у серці, але особливо серед людей між Україною і Росією, де точиться кровопролитна війна. Не звинувачуймо одиниць підданців терору, бо вина кожного, хто стає причетним у цім конфлікті, як на рівні задуму негідного впливу влади і високопосадовців, так і некомпетентних стрільців, які нищать людські життя заради гри політиків.
Угору подивишся в небо,
як гуркіт жене громовиць.
Немов щось торощить далеко,
а сонце в заграві горить.
Найперше неначе весною
запахло легенько дощем.
Чудову надію прискорить,
а ми у домівку втечем.
Не треба ховатися нишком
углиб бомбосховищ абож.
Як щиро тоді помолитись,
о Боже, Ти нам не відмов.
Нехай запанує вже спокій
і серце з гудків не тривож.
У тиші простій і глибокій
любов співчутливо примнож.
Бо що у твоєму є серці
по вінця наповнене вщерть,
все гомоном те відгукнеться,
легеньким весняним дощем.
Як палко кохання займає
розквітлі твої почуття.
Найбільше в житті то завдання,
коли дні святі почитав.
Якщо образком Пресвятої
Марії пройнявся взірцем.
До світла причетний любові,
як щастя покропить рясне.
Угодно пройти покаяння
і все терпеливо нести.
Зустрінь переможний світанок
коханої зрання весни.
Тобі стануть це у нагоді
Її золоті молитви.
Слова материнські сьогодні,
щоб витримати все змогли.
Настав аби мир в Україні,
лелечими сім’ями жий.
На радість до мами приїдуть,
так легко стає на душі.
Так мало потрібно для щастя,
обняти всіх рідних своїх.
Прийняти достойно Причастя –
стирає навколишній гріх.
Як важко триматись війною,
лайливих позбутися слів…
Так хочеться жити весною,
щоб сонячно світ цей любить.
О Божая Мати, благаєм
у справі цій допоможи!
На серці що в кожного знаєш,
що діється в колі душі.
© Leon Clerk
Дорога Каролін, сердечно дякую за тему конкурсу, яка є надзвичайно важливою для всіх народів світу, а особливо сьогодні – для нашої миролюбної неньки України, що горить у пекельному вогні війни, яку веде сусідня країна-агресорка, країна-завойовниця, країна-вбивця. І кожна свідома людина, якої б національності вона не була, де б вона не жила, не має права мовчати, бо мовчання – це є знак згоди, згоди зі смертями людей і ні в чому невинних діточок…
Я за мир!
Наверное мне лучше бы молчать,
И я возможно покажусь жестокой,
Но рвут ракеты сердце мне опять,
Из рук бездушной силы и убогой…
Я не топлю за мир, но говорю,
Что он нам всем до боли адской нужен…
Безумец хочет земли к алтарю
Кровавые размазывая лужи.
Сравняли всех и старых и детей…
У смерти масок нет, есть только лица.
Солдат, как раб у армии своей,
Чужие земли бьёт, да побольней,
Ему бы лишь приказу подчиниться.
Опять гремит… И дом трясёт волной…
Воздушная тревога… дно подвала…
Летят ракеты… я хочу домой,
Туда, где тихо, где весна настала…
Я знаю точно, что рыдает мать,
Украинского…. русского солдата…
И боль войны не станет мир прощать
Ни завтра, ни сегодня, ни когда-то…
Мне говорят: “Давай, к себе вали!”
Границы перекрыв… А сердце ноет…
Там мама, там война идёт вдали…
Тут врёт TV что города спасли… … …
А у меня растёт мальчишек двое… … … … … … … … … … … …
Сильно! Дякую, Тетяночко, за те, що ви з нами, за вашу громадянську позицію!
Дякую, Валентино, я з вами! Я українка, в мене не може бути іншої позиції. Я хочу миру, як і більшість розумних людей 💙💛
Не хочу о плохом, о больном и щемящем,
Будет солнце над МИРОМ всеобщим… потом…
Но сегодня весна от бессилия плачет,
И врывается горечью слёз в каждый дом…
Холода не пройдут, даже там где растает
Снег на теле разбитом у сёл, городов…
Небо души укроет, как белые стаи…
Будет МИР… с отпечатками алых следов…
Хладнокровно весна хлещет всех ураганом… … …
Врут безумцы, что благо несёт ураган…
Не хочу о плохом… Я молюсь безустанно…
О хорошем… О МИРЕ без страха и ран…
Мир для людей значить дуже багато. Мир – це можливість жити повноцінним життям, працювати, ростити дітей – і не боятися за життя своє та своїх близьких. Тому мир – це найцінніше, що тільки може бути. Ми, українці, як ніхто інший, мріємо про мир.
Будь ласка, досить вже смертей…
Пригріло сонце золоте,
Приємне, лагідне, весняне:
«Будь ласка, досить вже смертей,
Хай довгожданий мир настане!»
Летять молитви у блакить,
Нудьгує поле за сівбою,
А Україні смерть болить –
Втомилась від біди страшної…
Чи заслужили ми хіба
Пожежу, що навкруг куриться?
Майно, що за життя надбав,
Рівняє із землею вбивця.
Армагеддон цей сотворив,
Не маючи в душі святого:
В руїнах, згарищах двори,
Невинні душі йдуть до Бога…
Снарядом тишу розтинав
Підступний «брат», що в спину вдарив –
Воронки, міни, де зерна
Повинні сходити гектари,
Будь ласка, Боже, зупини,
Наругу, зло в селі та місті,
Звільни нас, грішних, від війни,
Хай із зеленим першим листям
Живими вернуться сини,
Заграє сонце променисте,
Надійдуть в Україну вісті
Про спокій, мир з височини.
Ми палко віримо у те,
Що не здолати землю рідну,
Хто ж зазіхає на святе –
Той в небуття зійде безслідно,
А український лан і степ,
В любові сонячній розквітнуть –
вся Україна розцвіте!
…Будь ласка, досить вже смертей…
Пройде ніч над нами горобина
/терцина./
Мово українська, солоде дитинства!
Промовляєш серцем в маминих устах,
Жебониш джерельно, милозвучно й чисто.
Лебедить молитва щира та проста:
Від дурного ока та лихого слова,
Наймиліші звуки чую крізь літа.
О, премудра нене! Згадую я знову:
– Розкидатись словом, доню, ти не смій!
Зрониш слово – думай, слово – не полова…
Карбувала розум із дитинства мій
Мудрість покоління, що зрікала мати,
І лягала в серце літеплом з-під вій.
– Будуть поряд, мила, різне ґерґотати :
Лаятися, кпити, драти язика –
Не неси сміття те до своєї хати…
Глянь, яка співуча, красна, гомінка
Українська мова – рідна, найсвятіша,
У житті хай буде замість маяка.
Фарб рясну палітру вислови у віршах,
Обійди балачку – ту, що ріже слух,
Намагайся словом запалити інших.
В мові – зміст народу і родинний дух,
Надбання коштовне, досвіду скарбниця,
Голос Кобзаревий, він – крізь час не вщух!
Змовкне на пів слові, хто духовно ниций,
Хто двох слів не зв’яже – набереться знань,
Не зміліє мудра, дорога криниця.
Будуть дивувати м’якістю звучань
Древнього фольклору чарівні глибини,
Колорит якого – мов дзвінкий ручай.
Пройде ніч над нами темна, горобина,
До гнізда повернуть діти з чужини –
Променем маяк їм завжди з України.
І уже не буде мору та війни,
Заведуть веснянку річка, степ і гори –
Справді, як за радістю скучили вони!
…Чуєте? Вкраїна з гідністю говорить
Музикою слова мам і татусів.
І стоїть за рідне захисник суворий,
Він – недремне око пращурів усіх!
Віра в добро
З жахом весна в неба стьожку
З диму й вогню визирає:
Там, де рясніли волошки –
Танків понищена зграя.
Сморід, пекельна задуха,
Поряд – задимлена хата.
Грім канонади день слухав:
Швидше б нам миру діждати…
Лячно, з очима дитини,
Березень губиться краєм:
Мужньо стоїть Україна,
Всмерть окупанта карає.
Гинуть некликані «гості»,
На українських дорогах.
В схові весна (знову обстріл!)
Молиться щиро до Бога:
«Миру! Благаю я, Отче!
Більше не прошу нічого.
Звати народ мене хоче
Справжня весна Перемоги!»
«Вийде дитя з бомбосховищ, –
Лине відлунням з блакиті, –
Мир забринить волошковий,
Віру в добро не спинити!»
ПЕРЕМОЖЕМО!
Корінням схопились за схили дерева
Так прагнення жити сил нам додає.
Зненацька побачимо в нас ми джерела
Ця сила здаватися нам не дає.
Жага довше жити захоплює розум.
Ця думка нав’язлива до забуття.
Не треба ділити життя нам по дозах,
А треба, щоб в дозах було більше життя.
Ми жили, як люди, свободно, щасливо,
У кожного з нас є плани, є мрія.
Вони нас бомбять жорстоко, глузливо,
І від убивств у них ейфорія.
Це наша земля і наші коріння.
За волю, життя йде боротьба.,
Ми переможемо. Трохи терпіння
Вільний завжди переможе раба.
Как жить, очнитесь люди после сна,
Кого пришли спасать вы убивая?
И судьбы мирных жителей ломая?
Война свободным людям не нужна!
Мы «Миру-мир» писали на земле
И неба голубого всем желали,
Об ужасах войны мы с детства знали,
О зверстве, о кошмаре, страшном зле!
Горит в огне прекрасная страна,
В слезах и в море крови утопая,
Зачем такая помощь им чужая?
Война всем мирным людям не нужна!
Коктейль из лжи туманит людям ум,
Кричит, скрывая правду, пропаганда,
Хваля кровавый подвиг оккупанта,
Оправдывая зверство всех безумств.
По выжженной земле идёт война,
От мирных городов теперь руины,
Прошу остановите пир звериный!
Война тем мирным людям не нужна!
Солдат Вы превращаете в убийц!
Приказ стрелять в безвинных отдавая,
В преступников безвольно превращая,
Где тьма и зло не ведают границ.
Прошу остановите эту боль!
Скажите нет войне и всем безумствам!
Да будет мир и свет прекрасным чувствам,
Прервите эту страшную юдоль!
Война всем мирным людям не нужна!
Мы люди и Земля у нас одна!
Холодный ветер с привкусом кровИ
Гуляет по обугленными руинам,
Нет смеха больше, радости, увы,
Лишь море слёз на пиршестве зверином.
В горящем небе плачут небеса,
А люди словно звери обезумев,
Не видят слёз, не слышат голоса,
Спешат приказ исполнить без раздумий.
Туманит разум замысел господ,
Да лозунги отравлено-красивые,
Без боли направляют свой народ,
Навязывая ценности фальшивые.
Но видно Богу слёзы матерей,
И боль, что не унять уже с годами,
И зверства, не щадящие детей,
И землю в лужах крови под ногами.
О Боже помоги открыть глаза
Глупцам, погрязшим в крови и безумии,
На небе вновь рассеется гроза,
Напомнив о людском благоразумии.
Дай сил и веры горе пережить
Всем людям, в диком страхе и бессилии,
И помоги войну остановить,
Унять в сердцах жестокость и насилие.
Об этом не забудут, не простят,
История напомнит поколениям,
И имена причастных заклеймят,
И не познать им Божьего прощения.
Я хочу неба чистої блакиті,
Веселку сонячну під час дощу,
Гаї пташиним співом перелиті,
У небо голубів я запущу.
Хай птиці миру полетять над світом,
І сповістять про Божу благодать,
Хай слово “МИР” всім буде заповітом!
З сердець його нікому не віднять!
Я вірю: буде МИР на всій планеті,
Бо людство хоче МИРУ, не війни,
Нехай на землю бомби не летять касетні,
І дітки не жахаються пітьми.
Тож піднімайсь, плането, проти воєн,
Борись за МИР щосили й щоснаги,
Лиши всіх ворогів пекельних зброї,
Замість ракет нехай ростуть сади.
Нехай завжди цвітуть весняним цвітом,
Дають врожаї мирні на землі,
Нехай радіють МИРУ в цілім світі,
Ми, люди, з вами МИРУ ковалі!
Незабываемо, прекрасно и трогательно! Благодарю Каролин, что вы затрагиваете проблему о ценности человеческой жизни. Война вторгается в человеческую жизнь, принося людям много горя и страданий. Неимоверное число жертв с обоих сторон, смерть детей, стариков. Для чего? Жизнь должна торжествовать над смертью, разум – над абсурдностью, гуманизм над жестокосердием. Война мирным людям не нужна!!!
Дзвін стодзвоном відлунює в храмі…
Потім тиша… Всевишній із нами.
Ниють рани незгоєні в серці,
Вчора ще у вогні, у жахливому герці
Колошматила МИР зла й зловіща війна
Безсердечно й потворно, що злякалась й сама
І звернулась до Бога: “Я не хочу страждань,
Поверніть МИР на землю, хай цвіте гетсимань!”
Так сказала війна й полетіла із храму…
Бог відроджував МИР, заліковував рани.
Всі молились віряни у святій благодаті,
Повертали в молитвах МИР до рідної хати
І благали уклінно Святого Отця,
Щоб відкрив він до МИРУ усім людям серця,
На планеті ніколи щоб не бУло війни.
Поверни МИР стражденним! Поверни! Поверни!
Для мене слово “МИР” тепер звучить набатом,
Його я цінність розуміла і раніше,
Сьогодні знищене воно кривавим катом,
Весь люд благає повернути МИР скоріше
В усі куточки, де його у відчаї благають,
Де плачуть дітки день і ніч в підвалах,
Де кулі землю, наче сніг, встеляють,
І у будинки де ракет летить навала,
Народжують в страху де породіллі,
Де замість квітів згарища й руїни…
Не на словах вертайте МИР – на ділі!
Його чекають люди в Україні.
Світлина з мережі Інтернет
Дайте МИРУ планеті!
Хай квітує земля!
Не летять хай касетні,
Й чути спів солов’я!
Хай на небі веселка
Намалює дугу
Й відіб’ється в люстерко
У воді на лугу.
Хай зникає навіки
Слово кляте “війна”,
Хай течуть МИРУ ріки
Всі глибокі до дна!
Хай наповниться серце
Світлом ясного дня,
Сліз не буде в озерцях,
Тільки радість одна!
Я вимолюю МИР,
В храмі Божім стою,
Голуб МИРУ, прилинь,
Все молю і молю…
Что в голове у тех, кто начинает войны?
Ведь войны – это боль, калеки и разруха.
Забравшая детей с собою смерть-старуха.
Счастливой жизни дети те достойны.
Но если б это дети были их,
Быть может, и не начинали войны,
А так не трогают их боли, стоны
Тех, кто не останется в живых.
Не понимать всех ужасов войны –
Быть бессердечным и бесчеловечным.
Изгоем должен быть он вечным,
А также те, кто были им больны.
Чтоб не было на свете больше войн,
Уверен должен быть тот неизменно,
В том, что наказан будет непременно,
И от суда не сможет скрыться он.