Читателей на странице:
Аж піниться крізь темінь море снів.
Блукала в ньому… Вас весь час шукала…
Вві сні у нас цих зустрічей чимало –
Голубить пару Місяць, в воду сів.
Ґалера снів несе мене туди,
Де магнетичне все і надприроднє,
Енергію сердець, палких й сьогодні,
Єднають тут Морфеєві сліди….
Життя застигло біля їх воріт.
Забути ж снів солодких глузд не хоче,
мИнає день – і з Вами я щоночі.
Ілюзія? Стрімкий душі політ?
Їх, сни, не можна вирвати з грудей,
Й – що надважливо – іншим не відняти!
Кохання, наяву людьми закляте,
Лишає нам розчулений Морфей.
Ми поряд… геть усім наперекір.
Навколо нас – бурхливо-ніжні хвилі,
Ось скоро ніч… і я прошу Вас, милий:
Покличте серце втомлене до зір!
Розкриє Бог обійми сновидінь,
Солоні хвилі здіймуть піну в морі.
Торкає чуйних біль чужих історій –
У кожного на серці власна тінь…
Формально – з Вами нарізно давно:
Хитросплетіння, що створили люди –
Це те, що наяву залізно буде,
Чужим у сни ж дістатись не дано.
Шукати в цьому марно пересу́д:
Щоночі кличе нас Морфей у вікна,
Юнацька мрія, знайте, вже не зникне,
Якщо обох веде один маршрут.
/ Фото Herri Susanto, Індонезія./