Читателей на странице:
Прошу, віддай! Тобі воно навіщо?
На волю хочу… Силою тенет
Тримаєш серце. Згляньтесь, сили вищі!
Верніть до тями змучену мене.
Твій поцілунок – і не стало волі,
Вже підсвідомо в тій жазі обійм.
Міцним арканом, сплетеним з любові
Затягуєш у пристрасті: ти – мій…
Палає все… Хоч вдвох ми на вітрищі…
Невже жертовне серце не шкода́?
Прошу, віддай… тобі воно навіщо?
Віддай мене мені, прошу – віддай!
/Надихнула картина південноафриканської художниці Марії Магдалени Остхейзен./