Читателей на странице:
Наївні очі, в колір очерету,
Чужа, незрозуміла, дивна всім.
Душа правічних, чарівних лісів
І людяність змагаються в ній вперто.
Ось Лукаш із сопілкою присів.
Не рвись, наядо… будеш ним роздерта!
Чужа, незрозуміла, дивна всім,
Наївні очі, в колір очерету.
Ні! Без кохання Мавці краще вмерти!
Піду за ним… під осуд голосів,
Під погляди колючі та косі́ –
Він не такий… Його душа – шляхетна.
Надуманий він… не такий зовсі́м,
Отямся, німфо, безневинна жертво!
… Зніміли у оскверненій красі
Наївні очі, в колір очерету…