Читателей на странице:
Чарівна вельми золотава осінь
до мене заглядала з-під гілок.
Червоне личко і рудоволоса,
кохання у багрянцю зацвіло.
Вона гойдалась поміж лоз вербових,
перебирала ніжками росу.
Співала пісню вірної любові,
дівочу ніжно пестячи красу.
Їй як вклонялися барвисті айстри,
а сонечко закохане було.
Шалений вітерець тоді позаздрив,
собі за пазуху він взяв тепло.
Розмайкував волосся і сорочку,
сам запалився пристрастю, авжеж .
Подейкував між друзів безсоромно,
що мав близькі відносини уже.
Його журили і картали хмари,
вже бевзню непереливки у дощ.
Вони самі її ще покохали,
красиву осінь залюбки отож.