Читателей на странице:
Зникають тіні пополудні,
як сонце вийде у зеніт,
солодкі в’яжуться цілунки,
квітками літепло дзвенить.
Уже прийшов так швидко жовтень,
заграв на листі золотім,
на ньому одяг весь шовковий,
неначе птахом ген злетів.
Поморосить зненацька дощик,
обійме променисто враз,
пейзаж змалює, мов художник,
з’яскравлених довкруг прикрас.
Брунатні стали виднокола,
доріжка листям припада,
переміщаються спроквола,
приймає їх трава руда.
Під парасолькою у сквері
закохані не молоді,
живе кохання досі в серці,
вони обнялись, як тоді.