Читателей на странице:
Я сходив з розуму без тебе,
Губив слова на вітрі в дощ.
Похмуре видавалось небо,
Чоло від прикрощів наморщ.
Тебе шукав серед пристойних,
Коли на серці біль відчув.
Як від самотності застогне,
А сам від себе не втечу.
Та ти сказала принципово,
Що не простиш мені жади.
Як домагався без любові,
У душу зранену зайти.
Як нерозділене кохання,
То марні спроби почуттів.
Душа захищена приватно,
Туди не ступиш, хоч схотів.
Якщо страждаєш, значить любиш,
А хто не прийме, гордість в нім.
Навіщо заздрощами тупиш,
В тупик емоції завів.
Зійдуться лиш односторонні,
Що дивляться в одну і ту ж.
Від повноважень відсторонять,
Чіпати цур і ані руш.
Немов утік із божевільні,
Здаватися не маю прав.
Коли у чесність ти повіриш,
Я твого вибору не крав.
Що ж, так воно є…
Як нерозділене кохання,
То марні спроби почуттів
Душа захищена приватно,
Туди не ступиш, хоч схотів.
Гарний вірш, Леоне. Дякую за чудову лірику кохання!
Дякую навзаєм.
Немов утік із божевільні,
Здаватися не маю прав.
Коли у чесність ти повіриш,
Я твого вибору не крав.
СИЛЬНО!
Дякую.
Нерозділене кохання травмує серце і душу, заставляє страждати, але не потрібно впадати у відчай, не потрібно здаватися – і сонце кохання обов”язково засяє й зігріє душу своїм теплим проміннячком. Гарно, щиро і емоційно!
Дуже вдячний.
Кохання треба заслужити, туди не ступиш просто так, треба повірити зуміти, бо успіху у тому знак.
Чудовий вірш. Дякую, Леоне.
Дякую навзаєм.