Моє село – мій захисток, мій смуток

Валентина Пошкурлат

Читателей на странице:


Моє село –
мій захисток, мій смуток,
моя фортеця від нещасть і бід.
Ти ще живеш,
ще зовсім не забуте,
тут корінь пустить не один ще рід.

До тебе
з міста я везу тривоги,
тобі везу і радощі, й жалі.
До тебе –
звідусіль мої дороги,
ніде так не співають солов’ї!

Моє село,
моя батьківська хато!
І верби, що край берега ростуть…
Ніколи вас
не буде забагато,
на вас молюсь, мені вас не забуть.

© Валентина Пошкурлат


5 3 votes
Поставьте оценку
Подписаться
Уведомление о
guest

6 Комментарий
Inline Feedbacks
View all comments
Алексей Петруня
Премиум-автор
13.06.2020 10:40 пп

Моє село,
моя батьківська хато!
І верби, що край берега ростуть…
Ніколи вас
не буде забагато,
на вас молюсь, мені вас не забуть.
 
Дуже, дуже гарно!

Светлана Камышная-Терещенко
Премиум-автор
14.06.2020 7:01 дп

Дякую, Валентиночко. То є правда, що у кожного є його маленька Батьківщина, яка завжди повертає нас де б ми не жили.

Людмила Рубина
Премиум-автор
03.07.2020 3:18 пп

Валентина, сколько любви к родному краю! Как нежно и проникновенно звучит каждая строка! Бесподобное стихотворение!
Мира, добра и любви Вашему дому!