Читателей на странице:
Затуманило, немає сонця.
Розпирає з ночі попервах,
І лоскоче щеплене безсоння,
Тільки з пуповини в ніч пірнав.
«Перевізником» Люка Безсона
Почуваєшся п’янко сповна.
Чи сьогодні ти мені подзвониш,
Серце — мов натягнута струна.
Персона нон грата непристойна,
Що на в’язці ключів зависа.
Пустотілі поглибиш пустоти,
Ворухнуться кохані вуста.
Мов лепече дитяче безмов’я,
Тихо поночі заколисав.
І прикольно, мені як дозволиш,
Ув обіймах скусає гюрза.
Церемониться чарами совість,
Додрімаєш на стоячи сам.
Попадаєш у тіні казкові,
Їстівна де на дотик краса.
Абонент перерве споза зони,
Верхи губ з язика облизав,
Тебе викриє зранку прозоро,
Наверстає антидепрессант.
Надобраніч не скажеш спросоння,
Тіло зваблене розцілував.
У тобі шаленіє безсоння.
Розтермошена й ледве жива.
Ох, це безсоння… Що ж так страждає, Леоне, Ваш ліричний герой?! Я вже починаю хвилюватися за нього…
Кохання напевно завжди проходить через страждання, тоді і скріплюється, щоб бути справжнім.