Читателей на странице:
Ми летіли глибоко занадто
За простори, свідомість і час.
Рухи плавні постійно згинали,
Як на веслах дундук замовчав.
Докоряли чуттєво назовні,
Намагалися до середин.
Закривались від сяйва, як сови,
Свої очі сліпі від кротів.
Барабанив об бляху все дощик,
Ноти брав під аккомпанемент.
Зорі спостерігали всенощно,
“Ставок з лататтям” Клода Моне.
Пустували неначе малеча,
Малювали сердечка й любов.
Галасували зненацька бентежно,
Як камінчик у воду шубовсть.
Досипали в ногах і між ними.
З порозкиданих всюди речей
Ми одні залишились живими,
Ти закинула повсть на плече.
Жовторотими плакали саме,
Усміхалися гарно крізь сон.
Як безпомічні діти ми стали,
Каву вранці поп’ємо разом.
Глибока філософська думка лежить в цих рядках, а також поміж них. А головне, що все добре закінчилося, бо закінчився сон.
Дякую за розгляд і комент.