Читателей на странице:
Я сварю тебе кофе с пенкой,
Посидим с тобой у окна.
Там палитра весенних оттенков,
Ты одна и я тоже одна…
Мы не рядом, но это не важно,
Для души расстояний нет.
Повстречал нас Господь однажды,
И зажёг между нами свет.
Мы напишем из слов букеты,
Их отправим по адресам.
Из любви они будут и света,
По дорогам пройдут и лесам.
А мальчишка весёлый ветер,
Передаст приобнявши вдруг.
Поцелуй от Камышной Светы.
Не забыт ей далёкий друг!
Она кофе тебе сварила.
Пригласила испить вдвоём.
Передала, что не забыла.
И что всё мы переживаем!
Прекрасний ліричний спогад душі і серця! І не важливо, чи це твій особистий спогад чи хтось тобі розказав свою історію (я, до речі, часто пишу про чужі історії, які мені розповідають друзі і знайомі), головне, що цей спогад,такий світлий і теплий, гріє душу читача, бо в кожного є свої спогади і ти своїм віршем їх зворушила. Дякую тобі, Світланочко!
Дякую щиро! Насправді, ця чашка кави для подруг, які зараз на відстані, з якими ми залюбки випили б каву, та зараз не той час. Але все налаштується!
Прекрасное стихотворение!!!! Как всегда!!!!
Благодарю на добром слове! И за визит благодарю. Возможно, те слова не новы, но как же я друзей люблю!)