Читателей на странице:
Ти – берег, як бушує море,
Ти – пристань мого корабля.
Дивлюсь, видніє чи земля,
Спрямовують на курс як зорі.
Поглине хвилями в опівніч,
Засмучена спливе душа.
Сівким туманом як обіймеш,
Розтану сонячно, зважай.
Золочення проміння в вічі,
Волосся мерехтливе тне.
Блукаю течією ніччю,
Куди лиш вітерець дмухне.
На вигук сполоху: “Полундра!”
Заліпить воском Одісей
Вушні вже отвори, нечутно
Аби не було тих сирен.
Прив’язаний до щогли міцно,
А груди плачуть нарозхрист.
Над головою висне місяць,
Від страху страти забаривсь.
Неначе смерті поцілунок,
Зіщулився, холодний піт.
Води солоної надпий,
До рання спокій мій споцупиш.
Ти – хвиля, що збиває напрям,
Ти – хлюп об скелі тихих вод.
Моя в тобі живе любов,
Притишена, питна, принадна.
Чудово.. Творчих натхнень….
Любов, вода, це все життя.
Попий води, коли вже спрага.
Живи, кохай до забуття.
Вночі пиши, прийде наснага….
Дякую за чудові рядочки.
Щиро й відверто! Сподобалось!
Принадна та любов жива –
Щемливо-солодко-терпка.
Хай буде ця любов навіки –
П’янка, жагуча – ось така.
Дякую. Гарне доповнення. Навзаєм.