Читателей на странице:
По небу пливе білогривець,
грайливо ховається в хмари.
Цілує зірки мерехтливі,
то мчить у чалмі, як примара.
А ось він уже на хмарині,
як срібна сережка висить.
Або ж оселедцем козацьким
на вітрі, як змій, тріпотить.
Тепер він пливе вже над лісом –
торкає берети дерев.
Підморгує хвацько тополі –
найкращій із королев.
Повис срібнолиций над ставом –
у воду глядить, як нарцис.
Скупався у росяних травах
і так над землею завис.
Дуже цікавий поетичний образ української теплої ночі. Чомусь відразу пригадалися «Вечори на хуторі близь Диканьки» 😊
Коли писала ці рядки, таку асоціацію не проводила, але після Вашого, Олено, коментаря подумала, що може бути…Дякую за теплий коментар!
Оригінально!
Дякую, Леоне, приємно!
Валентиночко, як гарно!!! Зачиталася я та й замилувалася Вашим бiлогривцем!!! Дякую!!!🌙🌹👍
Наталочко, мені дуже приємно, що мій білогривець Вас замилував. Колись вночі поверталися з Києва, чоловік за кермом, а я мала нагоду спостерігати за місяцем – ось так і з”явилися ці рядочки. Дякую, що так тепло оцінили їх!
Дуже образна поезія!
Дякую Вам, Таню, за приємний коментар!