Читателей на странице:
Заходиш у доглянутий розарій,
Там поміж квітів вістря колючок.
Здається люди зовні незугарні,
Зате серця прихильні на любов.
Приносять завше Господу подяку
За кожен день прожитий без підстав.
Якщо вражаюча краса зів’яне,
Ніколи не зникає цвіт – хто покохав.
Прості стосунки честі та підтримки,
Дбайливі, у повазі і без нарікань.
У край глибоких почуттів пориньте,
Хто серцем більш навзаєм покохав.
Мов світ розлитий у вечірніх зорях,
Не розмежовує на тлі когось.
Любити просто неба неозоро
На відстані сердець рідніш здалось.
Там сад, квітник, розарій ніби пишний,
Поєднання тих, хто не відцуравсь.
Життям кохання вірші справжні пише,
Той, який невимовно тратив час.
За прикладом Небесної жив Пані,
Розарію молитву присвятив.
Де двоє разом – щастя там, кохані,
Щодня не розрізняєш свят від див.
Духмяні пахощі творінь з пошани,
Без зазнавання й гучних перешкод.
Де ніжність цвіту в візерунках завше,
Для себе кожний щось у них знайшов.