Читателей на странице:
Це твоя остання осінь
На полишеній землі.
Ніби вп’ялась вістрям гострим,
Як ходила по стерні.
Квіти поступово в’яли,
В сухоцвіття одяглись.
Сни шукали десь фіалок,
Підкрадався хитрий лис.
Не усе ще відмолила,
Скільки змоги, далебі.
Здавна снилася могила
Й піднебесся голубі.
Тільки Матінка Пречиста
Відкриває небеса.
Всім перепустку вручити
Має, смерть як надійшла.
І плачу, покіль, не треба,
Роси сходять нам згори.
Увійти, якби ж, до неба!
Свічкою до тла згори…
Бо скорботи Приснодіва
Першою пізнала всі.
У покорі жити вміла,
Завше вервиця в руці.
Ми за прикладом посвяту
Віддамо, Пречистій, Їй!
Вірні хай почесно сядуть
Біля Найсвятіших ніг.