Читателей на странице:
Тих теплих днів ніхто вже не поверне,
Їх поховав у снах густий туман.
Повільно застигала кров у венах,
Надію на майбутнє світ тримав.
Нехай опаде листя все додолу,
І розметуть холодні їх дощі.
Не заблукаємо дійти додому,
Там легко разом стане на душі.
А сонечко з багряної заграви
Оглянулось на роздоріжжі доль.
Вітри поміж дерев сумне заграли,
Торкнутися, хоча б душі, дозволь.
У тузі серце б вирвалось назовні,
Воно болить, скучає і щемить…
Осінні квіти ніжні на осонні
Замайоріли згадкою ще мить.
Ніколи добротою не зів’януть,
Підживлені росою зі жалю.
Запалить зірка вічність полум’яну,
Бо дуже сильно я тебе люблю!