Читателей на странице:
Йду в рідний бір, де явір і тополі
з вербицею оспівані піснями.
Ллє сонцезлива променем над нами –
жага життя у листянім роздоллі.
Дихне вітрець – і розкуйовдить крони –
таку красу іще десь відшукайте.
У пахощах дощу та казки край той
шафранне золото під ноги ронить.
Засмага-бронза велетнів дубових
вгамує спеку, нині – аномальну.
Ліс – захисник, сумлінний годувальник,
Життя планети – у садах, дібровах.
Ти саджанці пильнуй, які щосили
ґрунти рятують репані, нагріті.
Щоб не замулив ріки буйний вітер
примнож красу, що пращури лишили.
Столітній дуб усміхнений у гаї:
є памолодь межи дідів кремезних!
А отже, і дубова міць не щезне,
балансу ж бо природа вимагає .
Ростіть, ліси! Хай крони стрепенуться,
аби дзвінких вітрів могутні хвилі
про явір над водою гомоніли
перекази – онуку та онучці!
(За мотивами повісті М.Чабанівського «Стоїть явір над водою»)