Читателей на странице:
Над жаром світлі крила тріпотіли,
Злий вітер задував чиюсь свічу.
Невинні душі, вирвавшись із тіла,
Навіки полишали Кременчук.
Не мусили ці люди нагло вмерти!
(Надією з них кожен – день стрічав.)
Та нелюд запустив страшні ракети –
І ангели здіймались на очах.
Обпалені. Скажіть, кого смерть красить?
Здивовані. Чому все вийшло так?
Стрімке життя спинилось в напів фразі.
Вогонь навколо пеклом реготав…
Летіть до Бога! Настраждались, бідні?
Просіть, аби щитом людей закрив.
…Торговий центр горів. Ридали рідні –
Не бачили в диму прощальних крил