Читателей на странице:
Дощ сліпий… Ватага
В пошуках калюж.
Соняху жовтавий,
Око ти не мруж.
Каркає вороння,
Босих дражнить нас,
Заглядає сонях
Через перелаз.
«Побабіла» шкіра,
Дрижаки беруть –
Хто із вас не міряв
Теплу каламуть?
В ній кричали теж ви:
«Глибини дістань!»,
Ледь діставшись стежки
З безліччю ковбань?
Як неслись в «алюрі»
Ми під літній грім –
Розбігались кури
До своїх дворів.
Дві корови паслись,
Поряд, на горбі,
Відчували заздрість –
Мукали тобі!
…Спогад все голубив,
Давнє не пускав:
Посинілі губи
Й щастя малюка…
Дякую, пані Марино, за приємні душі й серцю спогади дитинства!
Вам спасибі за прочитання та гарний відгук.