Читателей на странице:
Покрилось памороззю серце,
Присипав квіти білий сніг.
Нещадний вітер ніби вдерся,
Між бліді хмари внавіснів.
Наваживсь приховати сонце,
А землю ранив чорний біль.
Тужілим вереском зайшовся,
В беззахистнім гіллі зрябів.
Проміння прозирало в сутінь,
Розсипаних вгорі зірок.
Утратили…Не може бути?!
Позаду рипає місток.
Холодний відчай переймає,
Туманно дзвигонить луна.
Мерещаться якісь примари,
Мов щурки золотисті там.
Біліє з павутиння іній,
Колишуться на нім зірки.
Приходять повідати інші,
На синю гірку де б зійти.
Але в душі почуєш голос,
Що згадку скрушно проколов,
Як сонце висвітлить навколо
Залишену чиюсь любов.