Читателей на странице:
Доле, пробач за кохання ревниве,
Ночі, що зорями сині і край.
Віття зелене світанку раниме,
Серця червоного ридма не край.
Проліски квітнуть, чекаючи дива,
Сонця, розмаю, кохання, весни.
Ходиш у янголах та нерадива,
Бруньки розпукли, он бачиш, верби.
Розтермосала чуття всі на шмаття,
Рвучко на вітрі здіймаєш як стяг.
У кулачок свій натхнення зажате
Простір безкровний думок перетяг.
Відчай і сум у несправжнім радінні,
Голод тілесний і спрага душі.
Пристрасть у мареві очі затінить.
Доле, пробач…Краще допоможи!
У кожного своя доля і ми самі її творці.
Лелійте щастя, що десь близько, поруч,
Й тримайте його ніжно у руці!
Так, пані Валентино, щастя десь недалечко, дякую.
Чудово. Головне, бути чесним з собою. Доля все дасть, що потрібно сама.
Дякую.
Дякую.