littercon
Читателей на странице:
Дорогие творческие друзья! Приглашаем разделить ноты вдохновения утренних звёзд и душевной любви и принять участие в конкурсе : Шелест утренних звёзд с 27 июня по 31 июля 2025 г.
Шелест утренних звёзд
Шелест утренних звёзд — звучание лиры,
Зов нежный в покое влюбленной зари,
Они словно память необъятного мира,
Коснувшись любящего сердца изнутри.
Звезда за звездой, шаги по Вселенной,
Сверкают в огнях пробужденья небес,
В их танце — мелодия тайны нетленной,
А в свете- роскошность астральных чудес.
Они шелестят в голубом откровении,
Скользя по границе мечты и тепла.
Изящный их всплеск — украшенье,
К началу, где вечность собой расцвела.
Ты слышишь их шёпот в себе несказанно,
Как будто Вселенная шепчет: «Живи»,
И в этом дыхании, хрустальном и раннем —
Ответ на вопросы на крыльях любви…
Пусть муза души окрыляет Вас, рождая неповторимые ноты душевной лирики, дорогие творческие друзья!
© littercon
Мир огромный не прост,
Он загадками полон,
Шелест утренних звёзд,
Несравненное соло
Той прекрасной звезды,
Что зовётся любимой,
Был как конь без узды,
С ней мы ветром гонимы
В направленьи одном —
Две звезды во вселенной,
С нею близко знаком,
Жизнь мне стала ареной,
На которой мы счастливы,
В бесконечном кружении,
Имя милой не названо,
Я хочу продолжения,
Постоянно о ней
На ромашках гадая,
Нет звезды мне родней,
К ней душой припадаю,
Слыша утренний шелест
Звезд летящих над миром,
Будет все, как хотелось,
Пока с Ней мы едины!
У ЛІТЕПЛІ
(перевернутий суцільний сонет)
Невтомні хвилі правлять теревені…
Я — ніби чайка вільна, легкокрила.
На водній гладі в білім облаченні.
Води стихійна, незбагненна сила
Гойдає берег і несе до мене
Куточок раю, що собі відкрила.
Тут спогади й усе, що так пече нам,
Замирення знеможене укрило.
Хай що віщує сонячне знамення,
Прибрала з дум усе, таке немиле.
Баранчики оливково-зелені
Люляли на серцях латаття біле.
У літ́ еплі купальській нареченій
На долю пелюстками ворожили…
БЕРЕГ НА ДВОХ
У благодаті ніжиться пісок —
Чуттєві хвилі… моря перекоти…
Вони, немов сердечні привороти,
Звільняють розум від пустих думок.
У цій красі назавжди я і ти.
Купаємось в кохання теплих хвилях,
Святого шторми нам не затопили,
У райськім морі будемо плисти.
Приспів:
Цей берег на двох — мов сховок літа,
Душі монолог в краю привітнім.
Кохання дав Бог — теплом зігріте,
Життя без тривог укупі жити…
Став берег сонця нашим вже давно —
Безгрішну юність гребенем качало,
Все щастя нам здавалося замало —
Губилось в морі пристрасті воно.
Та знов той берег кожен з нас шука,
Одвічну пісню гордого прибою,
Де в пінних хвилях знову я з тобою
І знов в твоїй руці моя рука…
РУСАЛЬНИЙ КВІТ
(рондель)
На тихій воді ясночола та горда німфея —
Краса непорочна… така, що рве серце багаття.
Любов невзаємна порвала їй душу на шмаття,
Це німфа прекрасна, легка і чарівна Лілея.
Милуються зорі, навіки закохані в неї…
Та в серці Геракл. Її щастя… а може, прокляття.
На тихій воді ясночола та горда німфея —
Краса непорочна… така, що рве серце багаття.
Коли ж зрозуміла красуня, що стала трофеєм,
Заклякла навіки купавою — білим лататтям.
Зорить квіт русальний, немов нареченої плаття,
Любов невзаємна дісталась свого апогею —
На тихій воді ясночола та горда німфея…
Дякую дорога Марина, за Ваш вишуканий стиль вірша та красу талановитої душі!!!
Милая Каролин, большое спасибо за восхитительные, мудрые, чарующие стихи!
Благодарю любимый журнал за новый интересный конкурс и мотивацию к творчеству.
Всем желаю новых творческих идей и вдохновения.
От всей души благодарю,дорогая Людмила! Пусть шелест утренних звёзд рождает истинную мелодию счастья и любви!
Рассвет пришёл сказать о новом дне,
что после тьмы проложит путь надежде.
При солнце всё видней, чем при луне.
Так будет, есть и было прежде
Сменялись дни и ночи до меня.
Когда уйду, продолжится движение.
Вновь день приходит, неизведанным маня
всё новые земные поколения.
Событий и людей так много позади.
Итогов, как и планов, очень много.
Там лучший в жизни путь найди,
где к родственной душе дорога.
Шелест звёзд
Редеет тьма. Уходит ночь.
Притихли на полянах травы.
Гулящий ветер скрылся прочь,
Оставив все свои забавы.
Объяли сумерки наш парк,
Заполонив собой пространство.
Туман — нежнейший белый пар —
Украсил град своим убранством.
Парит молочная река
Среди деревьев словно тайна.
А где-то там, издалека
Мы слышим шёпот неслучайно.
Он тих и нежен, словно звук
Живой игры на фортепьяно.
Природа замерла вокруг.
То шёпот звёзд в плену тумана.
Как нежен шелест звёзд с утра.
Ещё и птицы не проснулись.
Ещё спят утки у пруда.
Они во сне чуть встрепенулись.
Лишь шелест утренней звезды
Ласкает слух великой тайной.
Оставив смутные следы,
Звезда нам дарит свет прощальный.
03.07.2025
Таємничо, але, водночас, захоплює подих від поези серця! Душевних сил, натхнення, любові!
У нічку зорі падають в кишені.
Злодії ми в чиїмось мов садку.
Тоді такі з тобою навіжені.
Давай за зад тебе я підсаджу!
За яблуками в палісад охочі,
Паліють червонястими боки.
Не попадати заздрим лиш на очі,
Коханням божеволіють боги.
Шматочок ніби тихо відкусили
Тих райських яблучок в саду.
Ковтати намагаємось щосили,
Якщо стає, позад зайду.
Обмацуєш мої кишені знову,
Чи не залишилось ясних зірок.
У січенні знаходиш золотому
Потікший сік – анумо ще разок!
У тім купаємося зорепаді,
Поцупив гарних яблук в дві руці.
Як бджоли у меду ми залипали,
Цілунками об’їлися суціль.
Ми прокрадаємось туди щоночі,
Жене невігласів якась мана.
Про сад едемський ти мені торочиш.
Можливість повернутись не минай!
Летіли над водою чайки,
Ячали лунко поміж вир.
Проміння сонця зустрічали,
На скелях, у підніжжя вирв.
Їм усміхалось синє море
На хвилях несучи дари.
Дістати з неба б їм щозмоги
Сузір’я сяючі згори.
А небо вкрите все зірками
Провадить у життя шляхи.
Один до одного звикали,
Бо зорі шелестіли їм.
За далеч тягнуться дороги,
Туманом вкриті шпилі гір.
Наставить місяць свої роги,
Як надвечір’я спинить гін.
Проникни серцем і душею
В куточки Всесвіту з думок,
Адже стосунки не дешеві,
Любов – немов тепла димок.