Читателей на странице:
Осокори мої білокорі,
що ростуть уздовж край долини,
перемогу найближче прискорте,
хай молитва до Бога лине!
Височіють до неба високо,
гостролезі, мов шпилі на скелях.
А старезні звідколи розсохлись,
щит собою нащадкам підстелять.
Ніби знову в дитинство потрапив:
синя річка, заплакані верби.
Незагоєні рани і втрати,
хто додому назад нас поверне?
Сонце сходить з туману блакиті,
визирає з-під гілля довкола.
Скільки буде ще гірко боліти,
та коли усміхнеться нам доля?