Читателей на странице:
Опілля чорне взимку запустіле,
з-за пралісу злетілась галич ген.
Збирати їх обжинки не пустили,
але далеко зграя не втече.
Холоне розум гірше від лахміття.
Зіпсуті марнослів’ям де вожді?
Напрошуються шавкати й хамити,
їй-право, важливіші від душі.
Катьом збіговиськом насіли круки.
Зерно не перемерзне у ріллі.
Завештались, як у пшениці кукіль,
спокою не дадуть на пар землі.
Засутеніли хмари в виссі неба
насупились похмуро в далечінь.
Оголені верхівки ясеневі
штрикають хмаровища, далебі.
Заяскравіло би вже ясне сонце,
зазеленіли видолинки би.
Довкілля вигоріло майже зовсім,
устояли столітні чи дуби?
Зігрітись вогник полум’яний викреш,
один у полі воїн значить що?
Полохає несамовитий викрик,
мов характерник смерком надійшов.
А воля, наче птах той, сизокрилий,
то випурхне, то б’ється у силку.
Небесні сили, небо нам закрийте,
вціліють деревцята хай в садку.
Нехай не дзьобають бучні левади,
а шкідників тих знищити коли б.
Пора приходить їх вже полякати,
узгір’ям звук трембіти від колиб.
Вітри женуть між сосен хвилі рвучко,
доноситься за смерековий гай.
Відлуння як лавини з шпилів зрушить,
кочівників набіги розганяй.
Сумує горлиця сама в долині,
чи верховіття і низовина.
Дощами сльози падають вдовині,
життя весь сенс забрала в них війна.
Не може довго зло те так тривати,
настане вже невдовзі бо кінець.
Сурмить третиною землі там ангел,
за ним спішить он миру вже гінець.