Читателей на странице:
Le Cimetière du Père la Chaise (fragment)
Тут берег; море тут живих вже тільки піну
Несе – й складає – гніване у скін годину.
Посидіти приходжу, як туман огорне
Сумні, колихані на вітрі кипариси чорні.
Тут місто, де палаци гнів небес все зводить,
Для тих помешкання, кого чумою скосить.
Люблю дивитись, небокрай як став багряним,
На нім Парижа блідий обрис сповивання
У випари обпалені, на його вежі шпилі,
Що диски сонячні плямують грою світлотіні
І в мороку потонуть золоті на ньому блиски,
Коли темніша падає завіса смерком,
Похмуро здійнята в прозоре небо.
Палаци, чола вінчані блакиттю хмари,
Плакучі верби хиляться до Сени там же.
Здіймається над водами прадавня церква,
Блакить небесну ловлячи в склепіння з ребер;
Як чернь її готична, різьблена зубцями
Колон туману явиться довкіл серпанку,
Сказати можна, дух, мара чи привид з Осіана,
З давен між тисів напівсонних, дами мов примара,
Вітрам вечірнім із мережив у вуалі чоло
Підставив, нам замислений кидає погляд.
(Мій вільний переклад з польської)