Читателей на странице:
Кленове листя наче вельон,
укрита осінь у ажур.
Опалим дивом землю стелить.
У сквер доріжкою біжу.
Панянка гарна озирнулась,
убрана в сукню золоту.
Яскрава, чарівна красуня.
Дай бесіду все ж заведу.
Запрошу на горнятко кави,
спитаю: “А куди ідеш?”
Оборку на собі розправить.
Від неї віч не відведеш.
Напрочуд ніжністю привабить,
статечною ходою в’є.
Мережаться нитки пругами,
показують шиття своє.
Так вишукана й куртуазна:
гордливі груди, клуби, стан.
Зажди, не поспішай, будь ласка!
Прощатися час не настав.
Сто раз і тисячі повернень,
смак полуниці на губах.
Льодяник м’ятний і цукерний
в обгортці свіжій залипав.
Неначе сон, що повторитись
щоб знов і знов щоночі баг.
Таке лиш може нам наснитись,
можливе мрійникам хіба.
Ті почуття людської вдачі,
кохання, радощів, тепла.
Вона в сльозах, але не плаче,
адже щасливою була.