Читателей на странице:
Довкола дивував нас листопад
мазком оголювати на полотнах.
Сп’яніло плівся, ледве він ступав,
мерзлякуватим подихом полохав.
Кружляв граційним осені танком,
і залицявся все до яворини.
Розпалював свої чуття тайком,
боявся ввічі їй заговорити.
Але манірність догоджати мав,
умів носити на руках буквально.
Пропонував себе, як віщий маг,
даруючи божественне кохання.
Де був ухожений, розкішний сад,
у ньому квітів тисячі барвистих.
Та тільки втіхи з того не спізнав,
бо запізніло баг і забарився.
Тому слід на замітку взяти те,
що встигнути зробити все завчасно
потрібно завше, доля як зведе,
бодай щоб мати візерунок щастя.