Читателей на странице:
День збігає хутко за вітрами,
наздогнати не можливо тінь.
Прибіжиш раненько привітати,
щось на плечі вовняне накинь.
А вона обіймами припаде,
краплі дощові задзеленчать.
Личко має чарівне, принадне,
гарне, миле золотце-дівча.
Груди прикрашає їй намисто,
візерунки мерехтливі тчуть.
Доторкнутися краси навмисно,
краплею стікаючи дощу.
Щастя би коханням нанизати,
для добродійки добра назич.
Смутку і самотності не знати,
піклувальник серця є панич.
Відгуляла вже віночок осінь,
у хустинку закрутилась та.
Калатає з гір дзигарек в обдзвін,
по краплинці ллється день з листка.
Напророчила стара мольфарка
долю незрадливу там знайти.
Шлях проклала зірка їй полярна,
прибережні хвилі б’ють з води.
Почуття у пристрасті шалені,
поцілунками леліють з уст.
Кине ніч газдині сонний жереб,
легіт ніжно тіла доторкнувсь.
Мов горнятко, вигини жіночі,
пахне кавою світанку мить.
Мелодійно бавляться дзвіночки,
насолодою життя томить.
Україночка на ймення Дзвінка
виринає у відлунні мов.
Поголос відгукується дзвінко,
стежку гаєм рідну віднайшов.
Буде скоро врочисте в нас свято,
прибрана світлиця в рушники.
Сонячно усмішкою сіяти
полюбляють наші жіночки.
Губи мають, певно, найсолодші,
що медово ваблять надкусить.
Гречкосіям взяти стан їх гоже,
на руках дочок своїх носить.
Жінко, берегине, люба, мати,
будь благословенною в віках!
Не цураймося її кохати,
зорі відзеркалені в очах.