Читателей на странице:
Заплутались у травах роси кольорові,
які цвітуть віддавна мріями й любов’ю.
Немов біжиш босоніж стежкою у лузі,
тебе догонять сонце, вітер, тінь-вовтуза.
Околиці минаєш, навпрошки угіддям,
не заблукати б на ніч, снами ж не зігрітись.
Дорога в’є далеко поза видноколо,
клекочуть з гнізд лелеки пошанівці волі.
За хмарами тумани, справді згустки диму.
Хто світ наш лихоманить, крадучись палити?
Навмисне тне убивство, трощить все нароком.
Там ріс колись любисток, чиїсь йшли там роки.
Невже нема зупину злу, олжі і кривді?
Плюндрують Україну лихі кровопивці.
Багряної заграви зависа заслона,
мов скрипалі заграли, в писку все ж солоно.
Та не повіж про смертність більше нам ніколи,
ці дні жалоби стерти важко мимоволі.
Сердечна сіє туга горе наболіле,
але життя не тухне серед білих лілій.
Яскравий відблиск сонця на світанку будить.
На варті охоронці реагують хутко.
Наблизьте перемогу ревно справедливу,
молитись щиро Богу пам’ятайте сильно.