Читателей на странице:
Поглянь, яка краса довкола:
зелене листя стало враз,
квітують луки, гай і доли,
узбіччя припорохлих трас.
Невже весна ця має силу,
таку воскреслу справді міць,
здавалось ніжна і красива,
однак спроможна бити млість.
Тендітний паросток стеблини
підійме груду зі землі.
А квітів море! Де ж ступити?
Такі завзяті, хоч малі.
Птахи співають дзвінко пісню,
проміння сипле поміж гіль.
Несуть нам радісну цю звістку,
що світ природою ожив.
Уже невдовзі перемога,
яку очікують здавна.
Звертаються палкіш до Бога,
щоби закінчилась війна.
Хіба потрібні міст руїни,
дитячі смерті і журба?
Чим завинила Україна,
що ворог зіпа на життя?
Невдячні безтурботні хтивці,
не бачать справжньої краси.
Безбожно согрішили вбивці,
ще й неньки на очах, весни…
Спочатку білого цвітіння
ще листя звиване в бруньках.
Найкраще дане малим дітям,
хоча буденність так крихка.
На жаль, опаде цвіт додолу,
та буде щедрий тоді плід.
Лелеки, поверніть додому
незайману весну цю вслід!